Як зрозуміти, чи компетентний психотерапевт?

Критерії оцінки та поради щодо вибору психотерапевта

Якось для однієї компанії проводив вебінар "Як наважитися піти до психолога?". Це важлива тема, адже є багато людей, які мають таку потребу, але не йдуть. І ось одна зі слухачів поставила чудове запитання — виніс його в заголовок статті.

Якою ж була моя відповідь?.. Протягом усього вебінару ми обговорювали просту ідею — правду. Це те, що в терапії найважливіше і лікує найкраще (разом із турботою). Ми правдиво обговорювали такі теми, як «чи допомагає психотерапевт?», «страх впливу психолога», «чи всім потрібен психолог?» та багато інших. Тож, розпалений темою правди, на це запитання я відповів так, як є. А потім мені захотілося висловитися ширше, і так з'явилася ця стаття.

Отже, відповідь:

клієнт ніяк не може визначити компетенцію психотерапевта, особливо на першій сесії.

Ну, звичайно, якщо прийом веде ну вже зовсім неадекватний фахівець (запізнюється на 30 хвилин без попередження, дозволяє собі грубі чи образливі висловлювання, обіцяє «вилікувати» вас за один сеанс, переходить на особисті теми та флірт, вказує вам безапеляційно, що робити) — тоді все просто.

Але була й друга частина відповіді: водночас

у клієнта є чудові власні інструменти, щоб зрозуміти, чи варто продовжувати терапію.

Якщо ви хочете дізнатися про них, прогорніть униз. Там будуть практичні поради, як все ж таки прийняти рішення щодо роботи з психотерапевтом.

А якщо хочете обґрунтування, чому це рішення не про оцінку компетенції як такої, то далі буде багато тексту на цю тему.

Чому клієнт, насправді, не може визначити, чи компетентний психотерапевт. І чому це нормально.

1. Немає компетенції терапевта «взагалі»

Їх безліч. Якщо взяти лише з Професійного стандарту психотерапевта, розробленого Національною психотерапевтичною асоціацією у 2025 році, то там є десятки компетенцій. Ось деякі з них:

• Здатність налагоджувати та підтримувати психотерапевтичний альянс із клієнтом/пацієнтом.

• Здатність планувати психотерапевтичні інтервенції з урахуванням потреб клієнта/пацієнта, запиту та результатів діагностичної оцінки.

• Здатність здійснювати психотерапевтичні інтервенції в межах розробленого плану.

• Здатність застосовувати, модифікувати та адаптувати психотерапевтичні техніки.

• Здатність здійснювати психоедукацію (навчання клієнта).

• Здатність навчати пацієнта технікам самодопомоги та формувати навички їх використання.

• Здатність до саморефлексії та самоспостереження за станом власного психічного здоров'я.

• Здатність використовувати супервізію, інтервізію та власний психотерапевтичний досвід як інструмент професійного розвитку та попередження професійного вигорання.

  
  

До цього додаються вимоги кожного окремого напрямку психотерапії. Наведу приклади специфічних компетенцій двох напрямків, у яких сам працюю.

Для спеціаліста, що використовує техніки когнітивно-поведінкової терапії, специфічними компетенціями будуть вміння застосовувати КПТ моделі: концептуалізація випадку, структурованість сесії, когнітивна реструктуризація, поведінковий експеримент, сократівський діалог.

Приклади напрямку психотерапії співпереживанням, такі: вміння створювати та підтримувати ситуацію професійної психологічної допомоги, професійного діалогу з клієнтом (на відміну від непрофесійної, «побутової» розмови). Володіння базовими техніками індивідуальної психотерапії (емпатія, кларифікація, мае́втика, інтерпретація), які дозволяють одночасно орієнтуватися в поточному процесі роботи клієнта та сприяти цьому процесу. Вміння конвертувати власні емоційні, афективні стани консультанта в терапевтичному діалозі. Розвиток смислового слуху та чутливості до переживань іншої людини. Вміння аналізувати консультативний процес у термінах психотехнічних одиниць. Розвинені навички психотехнічного мислення.

І так у кожного напрямку свої компетенції, якими має володіти психотерапевт. А ще кожен фахівець освоював психологічні знання та навички, проходячи базову освіту...

Загалом, є сотні компетенцій, які людина опановувала не менше 8–10 років і продовжує це робити, тому що така професія.

Чи можете ви оцінити компетенцію хірурга чи стоматолога після однієї розмови? Якщо ви не фахівець такого ж профілю, то навряд.

2. Документи

Професійна освіта (4 роки бакалавр, 1,5–2 роки магістр), 3–5 років на кожен психотерапевтичний напрямок (а їх у спеціаліста буває декілька — це останній тренд), курси підвищення кваліфікації і ще, як правило, безліч додаткових курсів.

Документи мають бути. Їх можна запросити подивитися чи переглянути на сторінці фахівця. Але й вони не є гарантією. Адже люди навчаються по-різному, а документи отримують однакові. Згадайте приклади своїх однокурсників. (Тут крутиться спогад одного відомого лікаря, який признався, що після закінчення медичного вишу став остерігатися лікарів, особливо тих, хто вчився з ним).

3. Відгуки колег і професійна спільнота

Соціальний доказ, як сказали б маркетологи. Спілкування на професійних конференціях, активна участь у фахових обговореннях в закритих групах, публічні рекомендації від колег, спільні проєкти та публікації. Це добре і часто дійсно говорить про якісне професійне життя терапевта та його авторитетність серед колег. Але теж не гарантія. Є дуже хороші фахівці, які закінчили навчання, почали працювати в центрі чи клініці й "не тусуються". І навпаки, часте перебування на професійних "сходках" не гарантує, що людина якісно працюватиме, сидячи навпроти вас у кріслі.

4. Членство в професійних товариствах

Так, це важливо, зазвичай такі спільноти дійсно турбуються про якість своїх членів, виставляють критерії, лише задовольнивши які, можна вступити в спільноту. Але... знаєте, не всі, наприклад, члени Спілки письменників (журналістів, художників — оберіть за смаком) справді гідні цього звання. До того ж, отримавши членство, людина могла змінитися, втратити навички. Це ж стосується і відгуків від клієнтів, до речі.

5. Відгуки клієнтів

Їх цікаво читати. І вони дійсно викликають довіру до спеціаліста. Але як ви перевірите, що вони справжні? Або що вони відповідають тому, що відбувалося?

Крім того, про багатьох хороших терапевтів ви не знайдете відгуків у відкритому доступі. Вони не просять їх, бо це неетично. Такі відгуки вони можуть отримати, якщо хтось попросить за них (центр чи інша установа, де він працює), або ж клієнт сам ініціює відгук. Але клієнти роблять це рідко, як через причини конфіденційності, так і через те, що в нас це не так уже й заведено. Якщо ви комусь професійно надавали послуги, то знаєте, про що я.

6. Викладання для колег

Якщо психотерапевт викладає, то є надія, що щось знає.. Водночас, викладати студентам, перевіряти завдання, оцінювати знання та компетенції та проводити психотерапію — це різні навички. Дуже хороший тренер у спорті не обов'язково є чинним спортсменом, який може досягати вершин.

7. Соціальні мережі

Сьогодні вже очікувано, що всі профі мають вести соцмережі. Але все ж, це ще залишається лише можливістю, а не обов'язком, як документи про освіту, наприклад. І багато чудових фахівців із великою практикою зовсім не представлені в соцмережах або є там лише формально.

Окрім того, популярність у соцмережах не гарантує якості терапії. І мова навіть не про накручену аудиторію. Людина може бути чудовим популяризатором, тримати вашу увагу, захопливо розповідати, але в терапії важливіше слухати і тримати свою увагу на вас та вашій проблемі.

8. Метод терапії

Особливо, коли у клієнта сформовані позитивні очікування від методу — через відгуки, власний досвід або маркетинг, який обіцяє, що метод є втіленням дива або науки (зробіть ваш вибір).

Одного разу на тренуванні, мій учитель бойових мистецтв тримав ніж і питав, чи страшний він. І це виглядало небезпечно. Потім він клав ніж на татамі і знову питав. Ніж уже нікого не лякав. Інструмент сам по собі не ефективний.

Терапія — це не пігулка, що лікує. Ніякий метод не працює сам по собі без терапевта. Навіть ті психотерапевтичні напрямки, де затверджені стандарти, протоколи, де окремо тренують виконувати ці стандарти та систематично перевіряють це, — все одно працює «в полях» людина.

Ну, і по-друге, мені, як терапевту, який використовує, у тому числі, КПТ (що нині асоціюється з фразами «науково перевірений метод» та «єдиний дослідно доведений»), можна було б і промовчати, але... метод є лише одним із факторів, що впливає на успіх терапії. І зовсім не першим. Він знаходиться серед інших і разом із ними впливає лише на 30% ефективності терапії. А 70% — це особистість клієнта, його усвідомленість мети, здатність змінюватися й альянс із терапевтом (стосунки клієнт-терапевт, довіра, взаєморозуміння одне одного і загальної цілі). Це не моя думка, а висновки досліджень щодо ефективності терапії.

9. Впевненість і завзятість

Впевненість, завзятість терапевта, його харизма дійсно може зачаровувати. Але це взагалі не є критерієм професійності спеціаліста. Принаймні, психотерапевта. Окрім того, пам'ятаємо, що гірше за дурня — лише дурень з ініціативою.

10. "Сарафанне радіо" і відгуки знайомих

Рекомендації друзів чи родичів, безумовно, корисні, але не є абсолютною гарантією. Успіх терапії — це унікальний досвід, і те, що допомогло одній людині, не обов'язково підійде іншій.

Окрім того, терапевтичний успіх того, хто радить, — це може бути помилка того, хто вижив: ми чуємо лише позитивні історії, ігноруючи тих, для кого терапія з цим фахівцем виявилася неефективною. Важливо пам'ятати, що успішність залежить від індивідуальної "хімії" між вами та терапевтом.

То що ж робити?

Усі перелічені вище критерії важливі для оцінки психотерапевта, але жоден із них не дає 100% гарантії. Чим більше позитивних ознак ви знайдете, тим вищі шанси на успішний вибір. Але все ж є поради, що можуть допомогти вам зробити вибір.

Як вибрати психотерапевта — поради не по порядку

Якщо доводиться змиритися, що компетенцію ви оцінити не зможете, то що ж тоді? Ви можете оцінити результат вашої спільної роботи. І це потрібно робити!

Тому важлива домовленість про "чек-поїнти". Я, наприклад, люблю раз на 4–5 сесій робити підсумок — чи є рух.

А щоб було що оцінювати, потрібна ясна для обох спільна мета. І ви, і терапевт маєте справді усвідомлювати, над чим працюєте. Це, до речі, одна з базових компетенцій терапевта — зробити цю мету ясною. Повірте, на практиці це буває складно.

Довіряйте собі. Проста людська інтуїція — йти далі з цією людиною чи ні. Не ускладнюйте тут. Просто прислухайтеся до себе. Якщо є сумнів, то це, скоріше за все, "ні".

Зверніть увагу на власні відчуття. Чи не боїтеся ви щось сказати? Чи відчуваєте себе в безпеці? Чи можете ви бути собою? Відповіді на ці питання часто важливіші за будь-які сертифікати.

Ще одне важливе відчуття — відчуття, що вас розуміють. Це не можна підробити. Якщо ви відчуваєте, що терапевт дійсно слухає вас, то так і є. А це вже частина успіху.

Відчуття активної взаємодії. Терапія — це діалог, а не монолог. Зверніть увагу, чи відчуваєте ви, що терапевт залучений у розмову, ставить уточнювальні запитання, показує щиру зацікавленість. Терапевт не просто слухає, він слухає саме вас, іноді узагальнює сказане вами, допомагає сформулювати думки та почуття, аби ви самі могли подивитися на них з іншого боку.

Можна прямо запитати про наявність супервізії та особистої терапії. Супервізія — це регулярні консультації з більш досвідченим колегою щодо своєї роботи. Це не про оцінку, а про професійний розвиток. Якщо терапевт працює без супервізії, його ефективність може знижуватися. Особиста терапія — це важливо для того, щоб фахівець усвідомлював свої власні проблеми, емоції та не переносив їх на клієнта. Це, по суті, інструмент гігієни для психотерапевта, що є гарантією якісного робочого простору з клієнтом.

Не вимагайте обіцянок і насторожіться, якщо їх закидає терапевт. Компетентний терапевт ніколи не дає гарантій чи обіцянок "повного зцілення за 5 сесій". Він чесно говорить про те, що терапія — це спільна робота, і результат залежить від обох сторін.

Прості питання: Як ви бачите нашу роботу? Який наш план? Які у вас правила, обмеження, побажання? Як щодо запізнень, пропуску сесій, скасування? Зазвичай, терапевт сам ініціює обговорення таких питань. Для вас важливо мати ясність щодо них. Питайте прямо і слухайте, чи все вас влаштовує, чи не має протиріч, плутанини, чи є відчуття, що на так описаний процес можна покластися.

Зверніть увагу на прозорість та етичність. Компетентний фахівець не буде приховувати інформацію про те, що відбуватиметься на сесії, про свої методи, взаємодію, яку ви будете будувати. Запитайте його про ці речі. Окрім того, він має чітко пояснити, що таке конфіденційність, та що саме дозволено розголошувати, а що ні (наприклад, у випадках, коли існує загроза життю чи здоров'ю).

Відсутність критики та осуду. Ви маєте почуватися в безпеці, знаючи, що вас не засудять. Хороший психотерапевт буде приймати вас з усіма вашими думками, емоціями та вчинками, без будь-якої критики. Він може ставити під сумнів ваші ідеї, але робитиме це м'яко, з повагою, щоб допомогти вам дослідити їх, а не для того, щоб виправляти чи змінювати, як йому цього хочеться. Якщо ви відчуваєте осуд, це вже дзвіночок.

Терапевт не дає порад. Є такий жарт: якщо в діалозі людина багато говорить — це психолог. Якщо більше мовчить — психотерапевт. Якщо весь час пише — психіатр у державній клініці. Психотерапія — це не про те, щоб хтось говорив вам, що робити. Основне завдання терапевта — допомогти вам знайти власні відповіді. Він може спрямовувати, пропонувати інструменти чи техніки, але кінцеві рішення завжди мають бути вашими. Якщо терапевт активно дає поради, то, можливо, він психолог.

Ваше самопочуття. Важливо, як ви почуваєтеся після сесії. Чи залишаєте ви її з відчуттям полегшення, ясності, надії чи, можливо, з певним дискомфортом, який виникає під час роботи, але все ж таки дає імпульс для роздумів? Якщо ви щоразу виходите з сесії втомленими, розгубленими або роздратованими, і це не призводить до жодних нових усвідомлень чи змін, варто задуматися, чи варто продовжувати.

Отже

Оцінити компетентність психотерапевта на основі формальних критеріїв, таких як освіта, відгуки чи членство в асоціаціях, надзвичайно складно. Ці аспекти важливі, але не є гарантією. Замість того, щоб покладатися лише на документи та чужу думку, найважливішим інструментом для вас є ваші власні відчуття та якість взаємодії під час сесій.

Ключовими критеріями для вибору терапевта можуть стати:

Відчуття безпеки та довіри. Чи почуваєтеся ви комфортно, чи можете бути собою і говорити відверто без страху осуду?

Чітка мета. Чи маєте ви разом із терапевтом спільне розуміння того, над чим ви працюєте, і чи перевіряєте ви прогрес?

Прозорість. Чи готовий фахівець відкрито говорити про свою освіту, супервізію та правила роботи?

Активна взаємодія. Чи відчуваєте ви, що терапевт дійсно слухає вас, ставить уточнювальні запитання та щиро залучений у розмову?

Пам'ятайте, що ефективність терапії залежить не від методу, а від якості терапевтичних стосунків. Довіряйте своїй інтуїції, прислухайтеся до власних відчуттів і не бійтеся ставити запитання. Саме це допоможе вам знайти фахівця, з яким ви зможете досягти бажаних змін.